Деякі питання здорового глузду, або вічний бій із зарплатним рабством

3 листопада 2019 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова, яка носить назву досить розпливчасту та туманну «Деякі питання Здійснення виплат Працівникам бюджетних установ», однак на наш погляд, вплив цього невеликого документа на банківську систему країни може бути цілком відчутним і дуже конкретним, якщо не сказати – катастрофічним.”

А тепер детальніше-чому ми, власне, так думаємо. Читаємо останні зміни до тексту Порядку проведення конкурсного відбору банків, через Які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати Працівникам бюджетних установ, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 22 вересня 2001 р. № 1231 (Офіційний вісник України, 2001. р., № 39, ст. 1762; 2016 р., № 79, ст. 2636; 2018 р., № 13, ст. 446). Документ цей багатостраждальний, не в перший вже раз піддається критиці та редакції, навіть на підставі рішень суду. Та замість того, щоб залишити його в спокої та не намагатися шукати «добра від добра» – до нього знову вносяться зміни, і на цей раз безпосередньо до умов обслуговування клієнтів. А саме – пунктом 5 вносяться зміни до Додатку 2, який визначає ПЕРЕЛІК послуг и граничне значення їх показніків, для уповноважених банків.

Наведемо його повністю, щоб говорити предметно:

Додаток 2
до Порядку

ПЕРЕЛІК
послуг і граничне значення їх показників, яких банк зобов’язується дотримуватися у разі набуття статусу уповноваженого банку

Повне найменування банку ________________________________________

І ось в цьому переліку пункт 2, що стосується нарахування відсотків на залишок коштів, доповнюється наступною фразою: «у розмірі не менш як 50 відсотків середньозваженої процентної ставки в річному обчисленні за місяць за строковими депозитами, залученими банками у фізичних осіб в національній валюті, за даними Національного банку». Читаємо те, що вийшло в результаті: «Нарахування відсотків на залишок за поточним рахунком, за яким проводиться виплата пенсії, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ у розмірі не менш як 50 відсотків середньозваженої процентної ставки в річному обчисленні за місяць за строковими депозитами, залученими банками у фізичних осіб в національній валюті, за даними Національного банку – протягом строку дії договору, укладеного з одержувачем.»

А тепер давайте проаналізуємо, у що обійдеться банкам така собі щедрість від ініціаторів нововведення.

1. Найбільш очевидна проблема – відтік грошових коштів зі строкових депозитів на поточні рахунки. Оскільки залишки по поточним (в т.ч. зарплатним та пенсійним) рахункам стають платними, населення втратить інтерес до строкових депозитів і буде зберігати кошти на поточних рахунках. Це логічно, оскільки можна отримувати відсотки і мати можливість в будь-який час зняти кошти. Для клієнтів – комфорт та відсутність ризиків, для банків – неминучий розрив ліквідності, а в разі виникнення кризової ситуації – необхідність вводити обмеження на зняття депозитів (як в 2008 році) і як слідство – втрата довіри до банківської системи України, що ставить під удар її існування в принципі.

2. Очевидно також, що такі зміни призведуть до значних витрат банків і як наслідок до подорожчання кредитних ресурсів для клієнтів, що в свою чергу негативно позначиться на економіці України. Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України наголошує про необхідність зниження ставок для бізнесу, проте наслідком введення цієї умови в закон буде, навпаки, однозначне зростання вартості ресурсів. За попередніми розрахунками, додаткові витрати двох найбільших державних банків, а також одного з інших найближчих великих комерційних банків на ці виплати складуть по 1,2 млрд.грн в рік у кожного.

3. Оптимісти можуть припустити, що дана умова впроваджується в якості турботи про саму незахищену частину громадян країни – пенсіонерів та бюджетників. Однак, якщо розібратися, позитивного соціального ефекту для них не вийде, тому що більшість працівників бюджетної сфери та пенсіонери – це клієнти, які отримують зарплату / стипендію на рівні прожиткового мінімуму, майже відразу її знімають і живуть «від зарплати-до зарплати». Таким чином, для 90% бюджетників уявний процентний «дохід» в місяць буде мізерним (менше 10 грн.), при цьому банки будуть мати значні витрати в зв’язку з виплатою таких сум кожному з сотен тисяч клієнтів. Нескладно здогадатися, що виграють у даному випадку тільки клієнти зі значними доходами. Тобто ми знову стикаємось з історією, коли окремі чиновники поліпшили життя «собі ж – улюбленим».

4. З точки зору міжнародної банківської практики, така умова також не вписується в концепцію європейського вектору розвитку України. Наскільки відомо, в країнах ЄС не тільки не нараховуються відсотки на поточні рахунки, але в деяких з них на строкові вклади навіть нараховуються так звані «негативні» ставки. Безумовно, до такого «екстремального» досвіду українці не готові, як, втім, і до «атракціону небаченої щедрості» у вигляді впровадження нової норми. Якщо піти далі – нам не зрозуміла логіка в цілому прирівнювання процентної ставки по депозитах до ставки за поточними рахунками. Якщо вже і відштовхуватися від якогось показника – то це повинна бути середня ставка за вкладами до запитання, хоча для країни, яка намагається йти в Європу це в будь-якому сенсі – алогічне рішення!

5. В Постанові є ще дещо цікаве, навідь дивне – а саме, відповідно п. 2 Постанови, уповноважені банки, які до дня набрання чинності цією постановою були визначені переможцями конкурсу на право виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ у двомісячний строк не забезпечили виконання вимог цієї постанови, припиняють виконання функцій уповноваженого банку на підставі рішення конкурсної комісії про припинення банками функцій уповноваженого банку. Тут хочемо згадати, що ця середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за місяць за строковими депозитами, залученими банками у фізичних осіб в національній валюті, за даними Національного банку – це інформація, яка змінюється щомісячно та публікується НБУ з запізненням на 1-1,5 місяця. Тобто, щоб встановити розмір ставки, за якою банки повинні нараховувати відсотки на рахунки клієнтів, треба дізнатись показник, який стане відомим, грубо кажучі, за 2 тижня до крайнього терміну, коли банк може встигнути виконати цю дивну умову. А якщо за яких-то обставин Національний банк затримує оприлюднення цієї інформації – банк «вилітає» зі списку уповноважених. Тому відслідковування та встановлення цих ставок, синхронізація з поточним розрахунковим періодом – це ще одна проблема технічного характеру, механізм якої не визначений.

Отже, на наш погляд, спроба поліпшити існуючий порядок, який встановлював питання щодо виплат пенсій, грошових допомог та зарплат, знову виявилася невдалою. Нажаль. Але ми дуже сподіваємось, що здоровий глузд та здатність приймати конструктивну критику допоможе ініціаторам нового нормативу прийняти єдине правильне рішення та відмінити згаданий нами пункт, надавши змогу банкам обслуговувати своїх клієнтів на конкурентній основі, яка завжди є фундаментом для розвитку якості будь-яких, а не тільки банківських послуг.