Питання розвитку фінансової інклюзії в Україні. Частина друга

Недо-регулювання питань розвитку платіжної інфраструктури в контексті розвитку фінансової інклюзії.

Підсумки трьох кварталів 2018 року можуть видаватись супер позитивними. Водночас, зростання відбувається після суттєвого гальмування всіх показників в 2014 році, і лише формально демонструє позитивні тенденції в напрямку відновлення розвитку безготівкового цифрового суспільства.

Як відомо Світовий банк, інші провідні фінансові інститути відносять до фінансового включення якість і доступність фінансових послуг. Особливо важливо для створення екосистеми цифрових фінансових послуг є наявність доступної інфраструктури для платежів. Наскільки це можливо, така інфраструктура повинні досягти “останньої милі” сільських районів, а також обслуговувати великі міста та райони в ключових транзитних коридорах.

Поточна кількість платіжних терміналів є явно недостатньою для України, і не відповідає кількості терміналів в країнах ЄС співрозмірних за територією та кількістю громадян. Якщо ж взяти до уваги топові країни за кількістю платіжних терміналів то результати України будуть досить скромними від кількості терміналів у Китаї (1%), Бразилії (5%) ,Туреччині (12%), Італії (13%), Великобританії(13%), РФ (17%), Франції (17%), Іспанії (19%), Канаді (20%), Індії (23%), Індонезії (26%), Мексиці (26%), Австралії (27%). При чому, на відміну від України (дані на 01 жовтня 2018р.) зазначені вище показники по країнам є даними на початок 2016 року, і, відповідно, поточне співвідношення є ще більше негативним.

Багато представників суб’єктів господарювання, і, особливо, малого та середнього бізнесу, розуміючи важливість доходів від операцій з картками, вишукують специфічні форми прийому карток до сплати — шляхом отримання коштів на персональні рахунки, без сплати податків – через Р2Р перекази, або відправляють споживачів платити через ПТКС та відділення банків. Відповідно проблема також охоплює фіскальні питання та ухилення від оподаткування.

Розглянемо окремі показники, які вважаються еталонними в платіжній галузі, і враховуються при порівнянні рейтингу розвитку платежів в відповідній країні, в т.ч.
• динаміку та тренди розвитку платіжної інфраструктури;
• динаміку змін та структуру безготівкових операцій;
• співвідношення готівкових та безготівкових платежів та тенденції за обсягами та кількістю операцій;
• навантаження на одиницю платіжної інфраструктури та кількість різних типів платіжних карткових операцій в розрізі видів платіжної інфраструктури, вкл. динаміку та тренди;

Так, за даними Державної служби статистики України кількість підприємств-юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у сферах торгівлі й послуг, що надають послуги або товари кінцевим споживачам фізичним особам становить більше 500 000 суб’єктів господарювання. І тільки 197 000 з них приймають до оплати платіжні картки. Це свідчить про системні проблеми в сприйнятті бізнесом, особливо, МСБ, доцільності, переваг та необхідності виконання законодавства в частині прийняття до оплати платіжних карток. За останні 15 років щорічний приріст термінального парку перевищував рівень 140% в «некризові» 2006 – 2007рр. та 2012-2013 рр. В інші періоди падіння до 90% від попереднього року та подальше зростання на рівні 110-120% характерне для перших трьох посткризових років (таблиця 1). 2018 рік поки що також демонструє показники не кращі, ніж три попередні посткризові роки. Отже, як і в 2010-2011рр., показники 2016-2018 рр. не свідчать про достатній попит на послуги еквайрингу, і не можуть вважатися суттєвим досягненням. Водночас, за умов активних дій КМУ (прийняття Постанови про категорії СПД, які в 2019-2021 рр. мають завершити перехід на прийняття до оплати платіжних інструментів), ДФС та Держспоживслужби (нагадування, і, в подальшому, контроля за виконанням умов Постанови Уряду), є підстави вважати, що к 2022 р. кількість тільки звичайних платіжних терміналів (без врахування платіжних сервісів (електронна, мобільна комерція), мобільних платіжних додатків та мобільних платіжні пристроїв значно перевищить 500 000 шт.

Таблиця 1. Приріст ПОС-терміналів в % (до попереднього року)

До Q2-16 відсутня статистична інформація щодо структури (обсягів, кількості операцій та каналів) безготівкових карткових платежів. Разом з тим, даних за 10 кварталів достатньо для аналізу та прогнозування (Таблиця 2).

Таблиця 2. Кількість безготівкових операцій з використанням платіжних карток.

(синій фон, білий текст) — показники знижуються

Як видно зі столбця № 10 в пікові періоди (Q1, Q4) знижується частка операцій через ПОС-термінали в торговельній мережі та підвищується у решті каналів (P2P, e-com, ПТКСи). Це є свідченням недостатності ПОС-терміналів в роздрібній торгівлі, і відповідно, нездатності поточної кількості суб’єктів господарювання, які виконують вимоги законодавства та приймають платіжні картки до сплати в фізичних магазинах, задовольняти попит споживачів на придбання всього асортименту (спектру) товарів та послуг з оплатою платіжними картками в зручних для споживачів місцях. Споживачі вимушені обирати e-com та канали, які традиційно призначені для прийому готівки або грошових переказів, або сплачувати готівкою, тому що відносно незначна кількість традиційних та прийнятних для споживача торговельних закладів працюють з безготівковими картковими платежами.

Індикатором розвитку безготівкових розрахунків, якій підтверджує недостатній розвиток базової платіжної інфраструктури (ПОС-терміналів) є не тільки абсолютна кількість терміналів, а й, кількість терміналів на мільйон активних користувачів платіжних карток. Цей показник в Києві становить 112,3%, що є кращим, ніж в середньому по країні (приріст терміналів в Києві за останні 3 квартала є значно меншим, ніж в інших регіонах). Водночас, київські показники на 144,7% вище, ніж в регіоні з найменш розвиненою платіжною інфраструктурою, що вказує на перспективи значної (більше 10) кількості, переважно західних та південних, регіонів країни.

Іншим показником, який демонструє недостатність в країні платіжних пристроїв та сервісів є навантаження на одиницю платіжної інфраструктури та обсяги операцій на одну активну картку (Таблиця 3).

Таблиця 3.

(синій фон, білий текст) — показники знижуються

Так в Q3 18, середня сума операції в пристроях самообслуговування (465,84 грн. — стовпчик 7 ) практично вдвічі більша, ніж в платіжних терміналах (240,15 грн. — стовпчик 4 ). При тому, що терміналів більше ніж ПТКС в 14,3 разів (263,55К та 18,46К, відповідно) обсяги операції в ПТКС (206 117,57 грн. — стовпчик 5 ) сягають 56,4% від операцій в платіжних терміналах (365 396,95 грн. — стовпчик 2), а кількість операцій в ПТКС в 3,65 разів менше. Це в черговий раз демонструє недостатність платіжних пристроїв та сервісів безпосередньо при обслуговуванні клієнтів в мережах роздрібної торгівлі та послуг. Зазначені цифри доводять намагання клієнтів використати безготівку через альтернативні доступні канали.

Таблиця 4а. Обсяг безготівкових операцій з використанням платіжних карток

В Q3 18 співрозмірні, і навіть, більші обсяги операцій (37,20% – стовпчик 2) переказу з картки на картку (Р2Р) та в інтернет-торгівлі (31,40%- стовпчик 3) доводять, що підприємці продовжують застосовувати схеми прийому платежів на власні карти, поза оборотами СПД-спрощенців та не бажають сплачувати податки. Крім того, обсяги переказів з картки на картку ( Р2Р) продовжують зростати значно швидче ніж операції в ПОС-терміналах: перекази з картки на картку зросли за чотири останні квартали з 73 до 122 млрд. грн, обсяги операцій в торгових мережах за аналогічний період зросли лише з 80 до 96 млрд. гривен в квартал. Структура загальних обсягів безготівкових розрахунків є не природною для розвиненого збалансованого ринку, переважають операцій переказу з картки на картку (стовпчик 2) і розрахунки в Інтернет-комерції (стовпчик 3), операції в торгових терміналах складають 29,2,% – стовпчик 4 (падають 6 квартал поспіль), що є непритаманним для середньостатистичного європейського ринку.

Таблиця 4б. Кількість безготівкових операцій з використанням платіжних карток

Навіть структура типів безготівкових операцій за показником кількість операцій (Таблиця 4а) демонструє (стовбчик 2) продовження зростання переказів з картки на картку — багато представників МСБ, розуміючи важливість доходів від операцій з картками, вишукують специфічні форми прийому карток до сплати. Р2Р операції канібалізують інтернет торгівлю, і стримують зростання кількості безготівкових операцій в ПОС-терміналах.

Диспропорцій українського платіжного ринку можуть бути вирішені адекватним адміністративним регулюванням на підставі нових (Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження вимог до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги)», Проект Закону №7270 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання переказу коштів) актів законодавства, а також, шляхом внесення змін до доповнень до Постанов Національного банку України, які регулюють переказ коштів, використання платіжних карток та електронних грошей.

Особливо цікавим є триваюче «протистояння» банків та держави в питанні прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження вимог до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги)» (надалі — Постанова), яке продовжується з 2013 року, попри чіткі вимоги Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», якими встановлені обов’язки Кабінету Міністрів вирішити зазначене питання.
Станом на 10 грудня 2018 року триває «боротьба за здоровий глузд», і КМУ продовжує «громадські обговорення» проекту Постанови.

Головна » Документи » Обговорення проектів документів http://www.me.gov.ua

На думку профільних фахівців до прийняття в остаточній редакції в проекті Постанови потрібно врахувати кілька важливих питань.
По-перше, прийняти Постанову на підставі та і з посиланнями на відповідні, тісно повязані із предметом регулювання, положення Кодексів та Законів України, актів Кабінету Міністрів України та Національного банку України.

1) Посилання в преамбулі проекту Постанови виключно на п.14.19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не дозволяє комплексно та в повній мірі, і, саме в профільному підзаконному акті, окреслити предмет регулювання, суб’єктний склад учасників правовідносин, питання захисту прав споживачів, убезпечити без РРОшних суб’єктів господарювання від витрат на непотрібне для них обладнання за умов застосування спрощених розрахункових квитанції, забезпечити прийом платежів із застосуванням електронних платіжних засобів суб’єктами надання адміністративних послуг та органами, що контролюють справляння надходжень до бюджету тощо.
На поточний момент наступні нормативні акти мають безпосереднє відношення до механізмів, процедур та порядку прийняття суб’єктами господарювання до сплати електронних платіжних засобів, і тому є необхідним посилання на їх відповідні пункти в преамбулі Постанови:

Також, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України №753 від 26 травня 2006 року «Про схвалення Концепції поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів» Міністерство економічного розвитку та торгівлі України узагальнює питання виконання Концепції та заходів до її впровадження.

З урахуванням цієї обставини МЕРТ має право ставити перед Кабінетом Міністрів України питання щодо поширення та впровадження безготівкових розрахунків та подавати Кабінету Міністрів України обгрунтовані пропозиції щодо виконання Концепції.

Так, Концепція поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів та Концепція розвитку електронного урядування в Україні (Затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 649-р від 20 вересня 2017 р.) передбачають як безготівкову оплату послуг, включаючи ті, що пов’язані з податками та зборами, так і надання пріоритетних публічних послуг в електронній форм. Відсутні сумнівів в тому, що електронні публічні послуги в он-лайн не можуть оплачуватися готівкою, що дозволяє з посиланням на відповідні, згадані в цьому абзац акти законодавства (Постанову та розпорядження Уряду), остаточно врегулювати питання сплати громадянами і суб’єктами господарювання за надання адміністративних послуг із застосуванням електронних платіжних засобів саме в проекті «профільної» Постанови Кабінету Міністрів, яку розробляє МЕРТ. До того ж використання безготівкових платежів є додатковим способом уникнення корупції, що також є метою розвитку електронного урядування та діяльності Кабінету Міністрів України.

2) Потребує вирішення питання документів (паперових і електронних), які надаються споживачам за результатами операцій із використанням електронних платіжних засобів, а саме, статус таких документів як розрахункових документів в розумінні законодавства про захист прав споживачів та фіскального законодавства.

За даними НБУ на 01.10.2018 р. більше 195 000 суб’єктів господарювання, включаючи ФОП (останні в добровільному порядку, оскільки нормативні вимоги поки що відсутні) приймають до сплати електронні платіжні засоби. При цьому, за даними Державної служби статистики України кількість підприємств-юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у сферах торгівлі й послуг, що надають послуги або товари кінцевим споживачам — фізичним особам, становить більше 500 000 суб’єктів господарювання. Таким чином, вимоги щодо забезпечення кожним суб’єктом господарювання можливості здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів, які уточнює та має докладно врегулювати проект Постанови, до 31 грудня 2021 року мають виконати приблизно 300 000 суб’єктів господарювання, в першу чергу ФОП.

За інформацією учасників ринку органи Державної фіскальної служби системно (неодноразово) помилково ігнорують положення законодавства в сфері застосування РРО, обігу електронних платіжних засобів та захисту прав споживачів. Останнім прикладом є витяг № 4888/ІПК/15-32-14-06-07 від 20.11.2018 з Єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій, відповідно до якого фізичні особи — підприємці — платники єдиного податку другої групи, які не здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, але обсяг доходу яких перевищує 1 млн грн, у разі здійснення розрахунків зі споживачами «виключно через систему еквайрінгу» — із застосуванням електронних платіжних засобів — обов’язково повинні застосування РРО для видачі споживачам належного розрахункового документу.

Зазначений приклад є багаторічним продовженням неправомірних вимог ДФС щодо використання реєстраторів розрахункових операцій як «без РРОшними» ФОП 1-3 груп, щодо яких стаття 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює вимогу щодо не застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункові книжок, так само і суб’єктами господарювання загальної системи оподаткування, які не приймають до сплати готівку взагалі.
Зазначені протиправні вимоги є кричущими прикладами фактичної дискредитації прийняття ФОПами платежів із застосуванням електронних платіжних інструментів.

Незважаючи на те, що

а) пунктом 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що документ за операцією із застосуванням електронних платіжних засобів — це документ, що підтверджує виконання операції із використанням електронного платіжного засобу;
б) пунктами 1, 4 Глави VII Постанови №705 «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» передбачено, що:
а. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням електронних платіжних засобів, можуть бути в паперовій та/або електронній формі. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів і їх оброблення визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, установлених нормативно-правовими актами Національного банку.
б. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
с) пунктом 15 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що чеки, накладні та інші письмові документи, які засвідчують передачу права власності на товари (послуги) від продавця до покупця, повинні видаватися покупцю таких товарів (послуг) на його вимогу.

Органи Державної фіскальної служби не вважають паперовий або електронний документ за операціями з використанням електронних платіжних засобів, що надається споживачам при розрахунках із застосуванням електронних платіжних засобів розрахунковим документом.

Зазначена юридична колізія, яка присутня переважно в головах співробітників ДФС, може бути легко вирішена з урахуванням наступних юридичних норм:

По-перше, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не містить виключної вимоги, щоб розрахунковий документ друкувався (виготовлявся) виключно із застосуванням РРО.
По-друге, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» однозначно визначають первинний статус паперового або електронного документа за операціями із застосуванням електронного платіжного засобу та мету його надання споживачу — бути використаним під час урегулювання спірних питань (повернення, заміни товару (послуги) тощо).

По-третє, Міністерство Фінансів України своїм Наказом №13 від 21.01.2016 «Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов’язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)» визначило, що суб’єкти господарювання, які не застосовують РРО мають право виготовляти та надавати споживачам спрощену розрахункову квитанцію або розрахункову квитанцію.

Отже, з урахуванням вищої юридичної сили Законів України, які однозначно дозволяють суб’єктам господарювання проводити розрахунки без застосування реєстраторів розрахункових операцій, а для захисту прав споживачів видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу, потрібно в Постанові:

• де-факто встановити форму розрахункового документу за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів для суб’єктів господарювання, які не застосовують РРО;
• зазначений розрахунковий документ може мати назву «спрощена розрахункова квитанція», а його форма і вимоги до змісту, можуть бути еквівалентними вже встановленим Національним банком України в Постанові №705 вимогам до паперового або електронного документу за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, а саме:
1) ідентифікатор еквайра та торговця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати;
2) ідентифікатор платіжного пристрою;
3) дата та час здійснення операції;
4) сума та валюту операції;
5) сума комісійної винагороди;
6) реквізити електронного платіжного засобу, які дозволені правилами безпеки платіжної системи;
7) вид операції;
8) код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі.

Правила платіжних систем та/або внутрішньобанківські правила можуть передбачати також інші додаткові реквізити документів за операціями з використанням електронних платіжних засобів.

З урахуванням того, що будь-яка операція із застосуванням електронного платіжного засобу обов’язково (інших варіантів не існує в природі) відображається як безготівкова операція по розрахунковому рахунку суб’єкта господарювання, наявності у споживача-платника спрощеної розрахункової квитанції — розрахункового документу за такою операцією із застосуванням електронного платіжного засобу за будь-яких обставин достатньо для фактичного забезпечення прав споживачів відповідно до законодавства.

Після прийняття Постанови Кабінету міністрів, як це передбачено пунктом 3, Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади протягом трьох місяців з дня набрання чинності постановою приведуть власні нормативно-правові акти у відповідність із нею, що дає Міністерству Фінансів України відповідну можливість для внесення доповнень до Наказу № 13 від 21.01.2016 .

Отже, з метою реалізації вищезазначених пропозицій, Кабінету Міністрів були запропоновані наступні зміни та доповнення до проекту Постанови:

1. Назву постанови викласти в такій редакції: «Про затвердження вимог щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані товари (надані послуги), надані адміністративні послуги та справляння надходжень до бюджету»
2. Перший та другий абзац Постанови викласти в такій редакції:

«Відповідно до підпункту 20.1.10 статті 20 Податкового Кодексу України, статті 163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 17 та 23 Закону України “Про захист прав споживачів», пункту 14.19 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Концепції поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів та Концепції розвитку електронного урядування в Україні Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити вимоги щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги), що додаються».
3. пункт другий Вимог до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги) після слів «діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування” викласти в такій редакції:

«До 1 липня 2020 р. — заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, суб’єкти надання адміністративних послуг та органи, що контролюють справляння надходжень до бюджету; інші суб’єкти господарювання, які здійснюють реалізацію товарів (надання послуг), вартість яких становить більше п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, заклади культури, крім населених пунктів з чисельністю населення до 2,5 тис. осіб.

До 31 грудня 2021 р. – інші суб’єкти господарювання.»

4. додати до Вимоги до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги) пункт шостий в такій редакції:
«Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів (паперові або електронні) є спрощеними розрахунковими квитанціями. Суб’єкти господарювання друкують та видають відповідну паперову спрощену розрахункову квитанцію або направляють її в електронному вигляді на адресу електронної пошти або на номер мобільного телефону споживача — держателя електронного платіжного засобу або розміщують в особистому кабінеті на сайті (в мобільному додатку) суб’єкта господарювання».

Банківський бізнес та платіжні системи роблять все можливе для розвитку фінансового включення в частині розвитку інфраструктури прийому платежів. Прийшов час виконавчій владі України також зробити важливі необхідні кроки в цьому ж напрямку.